Викладачка курсів «Пекарі» та «Кондитери» у Центрі Освіти Дорослих
Розкажіть про Ваш досвід
Як виникла ідея запустити саме курси «Пекарі» та «Кондитери» і чому цей напрямок є таким важливим для вашої громади сьогодні?
Уже понад 30 років я готую майбутніх кухарів, кондитерів, пекарів і барменів. За цей час випустила сотні фахівців, які сьогодні успішно працюють в Україні та за кордоном.
Я постійно вдосконалююся сама і впроваджую сучасні методики навчання. Найбільше тішуся, коли бачу, як мої учні стають успішними та знаходять справу до душі.
З початком війни багато людей втратили роботу або переїхали до нашої громади в пошуках нової професії. У відповідь на ці потреби Фонд громад Вознесенська запустив курси за різними напрямками, і мені запропонували вести пекарів та кондитерів. Це завжди затребувані професії. Хліб і випічка потрібні людям за будь-яких обставин, а ще вони відкривають можливості для роботи чи власної справи.
Сьогодні ці курси – шанс відновити впевненість у собі, здобути нові навички та зробити крок до нового життя. Серед наших слухачів є ВПО та люди, які змінили професію через війну. Курси допомагають їм стати економічно незалежними, а місцевому бізнесу — отримати кваліфікованих працівників.
«Коли замішуєш тісто, ніби забуваєш про тривоги»
Запах свіжого хліба та випічки асоціюється з домом. Чи помічаєте ви, що для учасниць ці заняття стали своєрідною терапією та способом повернути душевний спокій?
Так, безумовно. Для багатьох учасниць, особливо ВПО, ці курси стали набагато більшим, ніж просто навчання.
Запах свіжого хліба асоціюється з домом і безпекою, а для людей, які втратили звичне життя через війну, такі прості речі мають особливу цінність. Під час занять вони не лише вчаться випікати хліб, а й поступово відновлюють внутрішню рівновагу, спілкуються та підтримують одне одного. Наприклад, пані Тетяна (ВПО) майже ні з ким не спілкувалась, а коли прийшла на курси – «ожила».
Мені запам’яталися слова учасниць: «Сьогодні я вперше за довгий час відчула спокій» або «Коли замішуєш тісто, ніби забуваєш про тривоги».
Я не назвала б наші курси терапією. Їхня мета інша – дати професію. Але атмосфера взаємопідтримки й спільна праця справді допомагають людям відновити віру в себе.
Хто ваші учениці? Скільки серед них місцевих мешканців, а скільки тих, хто знайшов у вашій громаді новий дім?
Наші слухачки, дуже різні жінки й чоловіки, яких об’єднує бажання змінити своє життя. Серед них є і місцеві мешканці, і внутрішньо переміщені особи, які почали життя заново в нашій громаді.
В одній групі навчається 5–6 осіб. Всього, з минулого року пройшли навчання 34 студенти. Це і місцеві мешканці, і внутрішньо переміщені особи, хлопчик з інвалідністю, жінки, члени родини інвалідів, дружини військових. Попри різний досвід, вони швидко знаходять спільну мову, підтримують одна одну і вже за кілька днів стають справжньою командою.
Для мене найважливіший результат курсу – не лише сертифікат, а усмішка людини, яка знову повірила у своє майбутнє.
Спільне випікання хліба зближує. Як швидко дівчата знаходять спільну мову і чи підтримують вони зв’язок поза межами кухні?
Так, це одна з найприємніших особливостей курсів. Спільне приготування хліба чи випічки об’єднує людей: учасниці спілкуються, діляться досвідом і рецептами, а бар’єри зникають уже з перших занять.
Спілкування не закінчується після курсу. Я створила спільний чат, де дівчата підтримують одна одну, обмінюються фото своїх виробів і діляться успіхами. Дехто зустрічається і поза навчанням.
Це один із найцінніших результатів нашої роботи. Ми не лише навчаємо професії, а й створюємо простір довіри та підтримки.
Чи вчите ви дівчат не просто готувати за рецептами, а перетворювати це вміння на інструмент для заробітку?
Так, саме такий підхід я і формую. Важливо не лише навчити випікати хліб чи кондитерські вироби, а й показати, як перетворити ці навички на дохід.
Я розповідаю про тенденції, якість продукції, ціноутворення та роботу на замовлення, пояснюю, як знайти перших клієнтів і презентувати свої вироби.
Для багатьох слухачок, особливо ВПО чи жінок, які втратили роботу, це реальний шлях до фінансової незалежності. Від випічки на замовлення до власної міні-пекарні.
Я завжди кажу ученицям: «Професія – це не лише сертифікат, а інструмент, який дає роботу, дохід і впевненість у завтрашньому дні».
Я прийшла сюди навчитися пекти хліб, а знайшла набагато більше — віру в себе
Поділіться історією, яка розчулила вас або найбільше запам’яталися?
Один момент запам’ятався особливо. Учасниця, яка щойно втратила роботу, а чоловік був на передовій, підійшла до мене зі сльозами і сказала: «Я прийшла сюди навчитися пекти хліб, а знайшла набагато більше — віру в себе».
Багато слухачок пережили непрості обставини, і коли бачиш, як з кожним заняттям вони стають упевненішими та з гордістю демонструють свій перший хліб чи торт, розумієш, що твоя праця має сенс.
Найбільша нагорода для мене – не гарно випечений хліб, а очі людей, у яких знову з’являється надія.
Чи є вже реальні успіхи серед випускниць попередніх потоків або теперішніх учасниць?
Так! Деякі учасниці вже приймають перші замовлення на випічку — хліб, торти, десерти, спершу для рідних і знайомих. Дехто планує працевлаштуватися до закладів харчування, а дехто мріє про власну справу — я підтримую ці прагнення рецептами і порадами.
Особливо зворушує, що дехто вже пече для військових, волонтерських заходів та благодійних ярмарків. Це доводить, що знання можуть не лише приносити дохід, а й об’єднувати людей навколо добрих справ.
Вплив на громаду та життєстійкість
Проєкт реалізується в тому числі за підтримки Національної мережі розвитку локальної філантропії. Чому, на вашу думку, саме фонди громад найкраще розуміють і підтримують такі практичні, «приземлені» ініціативи?
Фонди громад найкраще розуміють потреби людей, бо працюють поруч із ними і бачать реальні виклики. Вони підтримують ініціативи, які дають конкретний результат: допомагають здобути професію, знайти роботу чи відновити віру у свої сили.
Саме завдяки такій підтримці наші курси стали реальністю, і я щиро вдячна фонду за довіру.
Яким ви бачите розвиток цього проєкту? Чи є мрія перетворити ці курси на постійну соціальну пекарню чи кооператив у громаді?
Не хочеться, щоб цей проєкт завершився одним курсом. Моє бачення – постійна платформа професійного навчання, де люди різного віку зможуть здобути професію та шанс на новий старт.
У перспективі хотілося б створити спільноту випускників, які об’єднуються для благодійних ініціатив: випікати для соціально вразливих категорій, військових чи місцевих заходів. Це не лише дає професію, а й зміцнює громаду.